Ѕезопасность, как наука. —татьи.
Ѕезпекознавство спираЇтьс¤ на першовитоки безпеки, в≥дтворюЇ прагненн¤ людини до безпеки, усв≥домленн¤ њњ значущост≥ серед ≥нших потреб, ви¤вленн¤ механ≥зм≥в актуал≥зац≥њ пот¤г≥в людини до створенн¤ систем безпеки, зрештою Ц патр≥отичне прагненн¤ побудови сильноњ соборноњ ”крањни. Ѕезпекознавство утверджуЇ сучасне розум≥нн¤ сут≥ природи безпеки ≥ заперечуЇ њњ трактуванн¤ лише ¤к стану захищеност≥, ¤к концептуального н≥г≥л≥зму ≥ науковоњ зашореност≥ Ц починаючи з обмеженн¤ безпеки лише захисними д≥¤ми, зак≥нчуючи ототожненн¤м безпеки ≥з д≥¤льн≥стю лише державних ≥нституц≥й, заперечуючи неперес≥чну, обТЇктивно зумовлену ≥ безальтернативно необх≥дну роль у безпекотворенн≥ громадських орган≥зац≥й.
Ѕезпекознавство розгл¤даЇтьс¤ ¤к науковий напр¤м, що синтезуЇ ≥дењ та п≥дходи р≥зних галузей наук, водночас додаючи ¤к≥сно новий прир≥ст знань. „≥льне м≥сце у пос≥бнику в≥дведено дискус≥йним питанн¤м, повТ¤заним ≥з безпекознавчим п≥дходом у науц≥, ¤кий формуЇтьс¤ на ірунт≥ безпекознавства. Ѕезпекознавчий п≥дх≥д Ц методолог≥чний напр¤м у науц≥, основне завданн¤ ¤кого пол¤гаЇ у розробленн≥ метод≥в досл≥дженн¤ ≥ конструюванн¤ систем безпеки р≥зних тип≥в, клас≥в ≥ р≥вн≥в. ¬≥н становить собою ¤к≥сно новий етап у розвитку метод≥в п≥знанн¤, досл≥дженн¤ та моделюванн¤, способ≥в опису ≥ по¤сненн¤ природи безпеки ¤к особливого антропо-соц≥о-культурного феномена. Ќайб≥льшого розповсюдженн¤ цей п≥дх≥д набуваЇ у досл≥дженн≥ складних систем, що характеризуютьс¤ механ≥зма-ми самоорган≥зац≥њ. ѕров≥дний лейтмотив безпекознавчого п≥д-ходу Ц вивченн¤ та виклад реал≥зац≥њ забезпеченн¤ безпеки у практиц≥ безпекотворенн¤. ¬ажливою складовою цього процесу Ї утворенн¤ функц≥онуванн¤ державних ≥ недержавних структур ¤к Їдиного ц≥лого.
” безпекознавчому досл≥дженн≥ безпека анал≥зуЇтьс¤ ¤к певна множина елемент≥в, взаЇмозвТ¤зок ¤ких обумовлюЇ ц≥л≥сн≥ властивост≥ системи. √оловний акцент робитьс¤ на ви¤вленн≥ розмањтт¤ звТ¤зк≥в, ¤к≥ мають м≥сце ¤к зсередини досл≥джуваного обТЇкта, так ≥ у його взаЇмов≥дношенн¤х ≥з зовн≥шн≥м середовищем.
Ѕезпекознавч≥ м≥ркуванн¤ Ї св≥дченн¤м того, що безпека Ц не просто абстрактне визначенн¤, а своЇр≥дна сфера ≥снуванн¤ людини, нац≥њ держави, ресурс≥в, що м≥цно повТ¤зуЇ людину не лише одну з одною, а й з тим навколишн≥м середовищем, в ¤кому вона живе. ѕричому йдетьс¤ не лише про збереженн¤ матер≥ального, а й духовного, енерго-≥нформац≥йного колориту нашоњ планети. «в≥дси й потреба поЇднанн¤ дещо в≥дм≥нних св≥тогл¤дних ор≥Їнтир≥в у сусп≥льств≥ щодо безпекотворенн¤, розвТ¤занн¤ гострих проблем формуванн¤ системи нац≥ональноњ безпеки, завданн¤ утвердженн¤ стаб≥льност≥ у ц≥й систем≥, поЇднанн¤ не лише прав, а й обовТ¤зк≥в, а також закр≥пленн¤ в≥дпо-в≥дальност≥ серед субТЇкт≥в управл≥нн¤ безпекою ¤к у державному, так ≥ недержавному секторах. «рештою, безпека Ц це орган≥чне поЇднанн¤ ≥ реал≥зац≥¤ прагненн¤ людини до безпеки, ≥ можливост≥ забезпеченн¤ безпеки з боку державних та громадських орган≥зац≥й.
Ѕезпека м≥крокосму Ї критер≥Їм ц≥л≥сност≥ людини, безпека макрокосму Ц сусп≥льства, у ц≥лому ж метабезпека бутт¤ в≥дображаЇ орган≥чну Їдн≥сть розмањтт¤ потреб т≥ла, природи, часово-просторову ≥нвар≥антн≥сть ≥деалу безпеки. Ѕезпека Ц гармон≥¤ св≥ту, людська симфон≥¤ у њњ неск≥нченних вим≥рах.
јвтором даного пос≥бника робитьс¤ спроба повТ¤зати поступ ”крањни до р≥чища державност≥ ≥з формуванн¤м системи безпеки.
” рамках новоњ науки (дисципл≥ни) Ц безпекознавства Ц у навчальному пос≥бнику анал≥зуютьс¤: теоретичн≥ засади безпекознавства, його значенн¤ у формуванн≥ наукового фундаменту дл¤ досл≥дженн¤ безпеки ¤к специф≥чного пол≥морфного феномена; синергетична парадигма безпеки; власне безпека, д≥агностуванн¤ та управл≥нн¤ нею тощо. ЌаголошуЇтьс¤ на необх≥дност≥ застосуванн¤ методолог≥њ синергетики, ¤ка даЇ можлив≥сть з ¤к≥сно нових позиц≥й розгл¤дати процеси у сфер≥ безпеки. «начна увага прид≥лена розгл¤дов≥ правового забезпеченн¤ безпеки.
јвтор виходив з того, що нова ¤к≥сть украњнського сусп≥ль-ства вимагаЇ в≥дпов≥дного переоц≥ненн¤ його власного ставленн¤ до безпеки, тому що безпека окремого громад¤нина становить безпеку вс≥Їњ держави. …детьс¤ про ледь не повну методолог≥чну рев≥з≥ю, нагальну потребу подолати нех≥ть до вивченн¤ ≥ розгл¤ду безпеки в значенн≥ не лише складноњ, а й в≥дкритоњ нел≥н≥йноњ динам≥чноњ системи, значне розширенн¤ та поглибленн¤ безпекознавчих розв≥док, досл≥джень, впровадженн¤ у житт¤ безпекознавчих п≥дход≥в.
јвтор усв≥домлюЇ, що сфера безпеки Ц занадто важливий чинник, ¤кий, з одного боку, надаЇ житт¤ окрем≥й особ≥, а з ≥ншого Ц утворюЇ засади до формуванн¤ могутньоњ держави.
Ѕезпекознавство, ¤к його розум≥Ї автор, передбачаЇ подоланн¤ ≥гноруванн¤ сучасноњ тенденц≥њ щодо ≥нтеграц≥њ наук. ” пос≥бнику наголошуЇтьс¤ на тому, що виникненн¤ систем безпеки не Ї випадковим процесом, а повТ¤зане з необх≥дн≥стю задоволенн¤ (реал≥зац≥њ) найголовн≥шоњ потреби людини Ц безпеки. –озвТ¤занн¤ цього питанн¤ Ц сол≥дна складова внутр≥шньоњ пол≥тики ”крањни, важлива сходинка на шл¤ху поширенн¤ загальноцив≥л≥зац≥йних гуман≥стичних тенденц≥й.
„ерез категор≥йно-пон¤т≥йний апарат у навчальному пос≥бнику реал≥зуЇтьс¤ гостра потреба осмислити процеси безпекотворенн¤ у контекст≥ загальноцив≥л≥зац≥йного процесу щодо формуванн¤ неосистем безпеки.
јвтор наголошуЇ на тому, що застосуванн¤ принципу безпекоцентризму маЇ стосуватис¤ ус≥х державних р≥шень на будь-¤ких р≥вн¤х управл≥нн¤. …детьс¤ про подоланн¤ стереотип≥в, виробленн¤ нових ц≥лей, функц≥й, принцип≥в та метод≥в досл≥дженн¤ безпеки. ”крањнське сусп≥льство ≥ наука про безпеку мус¤ть передус≥м ¤к≥сно обновитис¤, використовуючи т≥ методи ≥ напр¤ми, ¤к≥ в ≥нформац≥йну епоху найб≥льше в≥дпов≥дають формату забезпеченн¤ безпеки, серед ¤ких особливе м≥сце пос≥даЇ синергетика. ћи маЇмо вийти з вузького й поверхневого пласту розгл¤ду безпеки ¤к простоњ ≥ жорстко детерм≥нованоњ системи.
“акий п≥дх≥д Ї принципово важливим в умовах, коли де¤ким прац¤м у безпекознавч≥й сфер≥ надаЇтьс¤ тональн≥сть суто фрагментарноњ спр¤мованост≥ на той чи ≥нший аспект безпеки. ¬ажливо зд≥йснити, ≥ це чи не головна мета автора, певний прорив у наших у¤вленн¤х про безпеку ≥ дати в≥дпов≥дь на одв≥чне питанн¤: що ж таке безпека ≥ ¤к≥ ≥снують механ≥зми над≥йного убезпеченн¤ в≥д загроз будь-¤кого характеру?
ѕричому на зм≥ну публ≥цистичноњ, б≥л¤л≥тературноњ навали, що ≥нод≥ простежуЇтьс¤ сьогодн≥, пропонуЇтьс¤ тверезий, виважений п≥дх≥д, п≥дкр≥плений сол≥дною аргументац≥йною базою. ’вацьк≥й хвил≥ поверхових тлумачень щодо ототожненн¤ пон¤тт¤ безпеки ≥з пон¤тт¤м нац≥ональноњ безпеки, ¤ка подекуди становить собою агресивну некомпетентн≥сть, автор намагаЇтьс¤ протиставити профес≥онал≥зм, обТЇктивний ≥ приск≥пливий науковий анал≥з сфери безпеки.
я виходив ≥з на¤вност≥ певних наукових в≥тчизн¤них традиц≥й, на баз≥ ¤ких ≥ пропоную сформувати нову досл≥дницьку школу безпеки, що маЇ зд≥йснювати наполегливий пошук ≥стини, закликати до пост≥йноњ, коп≥ткоњ прац≥ всього загалу украњнства, спираючись на науков≥ критер≥њ, ментальн≥ та св≥тогл¤дн≥ настанови, духовне багатство нац≥онального бутт¤, вагомост≥ формуванн¤ достатньоњ системи безпеки.
ѕом≥тний брак спадкоЇмност≥ наукового житт¤, посл≥довност≥ в розум≥нн≥ ≥ ставленн≥ до безпеки, наступност≥ декларованих ≥ використовуваних заход≥в.
в≥нтесенц≥Їю безпекознавства Ї формуванн¤ загальних методолог≥чних засад, за ¤ких будь-¤ка система безпеки макси-мально довго не перевищувала б порогових значень свого функц≥онуванн¤.
«вичайно, у пропонованому навчальному пос≥бнику окреслено лише вих≥дн≥ теоретико-методолог≥чн≥ засади новоњ м≥ждисципл≥нарноњ науки Ц безпекознавства, що не виключаЇ подальшого розробленн¤ цього аспекту названоњ системноњ проблеми. ¬арто новац≥йно застосовувати методолог≥чний ≥нструментар≥й та категор≥йно-пон¤т≥йний апарат нового напр¤му науки, ввод¤чи в об≥г нов≥ науков≥ пон¤тт¤, категор≥њ та терм≥ни, ¤к≥ адекватно ≥нтерпретують безпекознавч≥ феномени, реал≥њ ≥ проблеми, ¤к≥ можуть усталити безпекознавч≥ досл≥дженн¤, визначити њх гносеолог≥чн≥, еп≥стемолог≥чн≥, акс≥олог≥чн≥, евристичн≥ та праксеолог≥чн≥ можливост≥. “ака спроба зроблена у цьому навчальному пос≥бнику.
« ц≥Їњ точки зору безпекознавство розгл¤даЇтьс¤ в науковому план≥ ¤к галузь науки, що зд≥йснюЇ свою мету на баз≥ творчого осмисленн¤ та переосмисленн¤ концептуального, теоретичного багатства управл≥нн¤, синергетики, б≥олог≥њ, генетики, геопол≥тики, права, стратег≥њ, ф≥лософ≥њ, соц≥олог≥њ, антрополог≥њ та багатьох ≥нших наук. ¬оно може стати своЇр≥дною матрицею наук ≥ наукових напр¤м≥в про безпеку.
” найб≥льш загальному план≥ пропонуЇтьс¤ сформувати безпекознавство з двох частин: загальноњ ≥ особливоњ. ” загальн≥й частин≥ йтиметьс¤ про загальн≥ методолог≥чн≥, теоретико-концептуальн≥ п≥двалини формуванн¤ безпекознавства ¤к науки про безпеку, розгл¤датиметьс¤ предмет, обТЇкт, категор≥йно-пон¤т≥йний апарат, визначатимутьс¤ загальн≥ питанн¤ щодо ≥ндикатор≥в, показник≥в, передв≥сник≥в загроз та небезпек, окреслюватиметьс¤ загальний механ≥зм д≥агностуванн¤ та управл≥нн¤ безпекою ≥ загрозами, визначатиметьс¤ дерево галузевих безпекознавчих наук тощо. ¬ особлив≥й частин≥, на п≥дстав≥ викладеного у загальн≥й частин≥, розгл¤датимутьс¤ питанн¤ щодо забезпеченн¤ безпеки у конкретн≥й сфер≥ життЇд≥¤льност≥ кр≥зь застосуванн¤ методолог≥њ в≥дпов≥дних наукових напр¤м≥в. ѕриклад: ≥нформац≥йн≥ в≥дносини Ц ≥нформац≥йна безпека, еколог≥чн≥ в≥дносини Ц еколог≥чна безпека, соц≥альн≥ в≥дносини Ц соц≥альна безпека тощо.
оли йдетьс¤ про безпекознавство, то маЇтьс¤ на уваз≥ передус≥м своЇр≥дне поле концептуального анал≥зу, ¤ке не вичерпуЇтьс¤ традиц≥йними п≥дходами, виробленими ¤к у р≥чищ≥ загальноњ теор≥њ управл≥нн¤, так ≥ традиц≥йноњ теор≥њ про безпеку життЇд≥¤льност≥, а також сучасних досл≥джень у сфер≥ безпеки. ќстанн≥ ж здеб≥льшого зосереджують левову частку своЇњ уваги або ж на питанн¤х безпеки ¤к певного стану, не прид≥л¤ючи належноњ уваги њњ антропогенним чинникам, або ж навпаки, в≥ддають пр≥оритет розгл¤дов≥ субТЇкт≥в забезпеченн¤ безпеки, ≥гноруючи дуал≥зм обТЇктивного ≥ субТЇктивного у феномен≥ безпеки, що актуал≥зуЇтьс¤ останн≥м часом. —аме у цьому, тобто у поЇднанн≥ антропогенних, синергетичних ≥ безпекознавчих та чинник≥в, що визначають сам феномен безпеки, ≥ пол¤гаЇ концептуально-методолог≥чна ≥нновац≥йн≥сть пропонованого пос≥бника.
Ѕез сумн≥ву, нова доба усв≥домленн¤ необх≥дност≥ ретельного досл≥дженн¤ та вивченн¤ феномена безпеки вже настала, ¤ б нав≥ть сказав про своЇр≥дний безпекоренесанс, ¤кий можна спостер≥гати вже зараз, у час коли формуЇтьс¤ нова система м≥жнародноњ ≥ глобальноњ безпеки, актив≥зуЇтьс¤ д≥¤льн≥сть м≥жнародних ≥нституц≥й щодо створенн¤ анал≥тичних та наукових заклад≥в з проблем вивченн¤ безпеки. ≤ це актив≥зуЇ науков≥ ≥ практичн≥ зусилл¤ на новому фронт≥ Ц забезпеченн¤ безпеки. Ѕезпекознавство щодо цього Ї вагомою спробою пошуку адекватноњ в≥дпов≥д≥ на виклик часу.
ўе одна ремарка стосуЇтьс¤ того, що ми усв≥домлювали усю складн≥сть ≥ дискус≥йн≥сть не лише окремих положень даного пос≥бника, а й взагал≥ самоњ ≥дењ формуванн¤ новоњ науки. Ќавчальний пос≥бник в≥ддзеркалюЇ прагненн¤ автора сформувати над≥йний науковий фундамент дл¤ досл≥дженн¤ надскладного пол≥морфного феномена Ц безпеки ≥ на п≥дстав≥ цього виробити практичн≥ рекомендац≥њ щодо формуванн¤ системи нац≥ональноњ безпеки нашоњ держави. ѕевна р≥ч, що даний пос≥бник також Ї методолог≥чним продуктом синергетики, ≥нструментар≥й ¤коњ автор обрав в ¤кост≥ базового. —аме це робить його в≥дкритим дл¤ р≥зних погл¤д≥в ≥ позиц≥й. «вичайно, що не вс≥ терм≥ни Ї р≥внозначними, де¤к≥ з них Ї дещо фрагментарними, ≥нш≥ в≥дображають ступ≥нь ≥нтегрованост≥ у пропоновану науку. ѕроте цей навчальний пос≥бник в ц≥лому ірунтуЇтьс¤ на Їдин≥й методолог≥чн≥й парадигм≥ Ц критичному цив≥л≥зац≥йно-гуман≥стично-безпеколог≥чному мисленн≥ ≥ палкому бажанн≥ формуванн¤ адекватноњ науковоњ системи знань про безпеку ¤к ≥нструмента вт≥ленн¤ ≥ реал≥зац≥њ у житт¤ ≥дењ безпеки.
ћета пос≥бника пол¤гаЇ у тому, щоб сформувати загальне у¤вленн¤ про феномен безпеки, окреслити найб≥льш перспективну методолог≥ю його досл≥дженн¤, а також закласти п≥двалини дл¤ побудови м≥цноњ системи безпеки. ”крањна Ц геопол≥тичний центр ™вропи, тому над≥йно функц≥онуюча система безпеки Ї необх≥дною умовою подальшого ≥снуванн¤ нашоњ соборноњ незалежноњ держави.
—под≥ваЇмос¤, що цей навчальний пос≥бник ¤к своЇр≥дна в≥зитна картка ”крањнськоњ держави у контекст≥ глобал≥зац≥њ ≥ становленн¤ неосистем безпеки стане живлющим п≥дірунт¤м дл¤ подальшоњ роботи щодо формуванн¤ достатньоњ системи нац≥ональноњ безпеки ”крањни, орган≥чними компонентами ¤коњ мають стати державна ≥ недержавна системи безпеки.
«рештою вих≥д у св≥т ЂЅезпекознавстваї Ц це заклик до науковц≥в ≥ ус≥х не байдужих щодо проблем безпеки уз¤ти активну участь у подальшому досл≥дженн≥ безпекознавчоњ проблематики у вс≥х њњ аспектах ≥ р≥зновекторних напр¤мах та багатошарових пластах, своЇр≥дний заклик до ≥нтелектуально потентних та нац≥онально небайдужих теоретик≥в ≥ практик≥в в ≥мТ¤ соборноњ незалежноњ процв≥таючоњ ”крањни.
ћи варт≥ жити у безпец≥!
1. Ѕ≈«ѕ≈ ќ«Ќј¬„ј ѕј–јƒ»√ћј
“ерм≥н Ђпарадигмаї (в≥д грецьк. paradeigma Ц приклад, зразок) означаЇ сукупн≥сть теоретичних ≥ методолог≥чних передумов, ¤к≥ визначають конкретне наукове досл≥дженн¤, що вт≥люЇтьс¤ на даному етап≥ ≥сторичного розвитку. ѕарадигма Ї п≥дставою вибору проблем, а також моделлю, зразком дл¤ вир≥шенн¤ досл≥дницьких завдань. ƒане пон¤тт¤ було уведено американським ученим-науковознавцем “. уном. ѕарадигма даЇ можлив≥сть вир≥шити ускладненн¤ досл≥дницькоњ роботи, ф≥ксувати зм≥ни у структур≥ знань, що виникають внасл≥док науковоњ революц≥њ ≥ асим≥л¤ц≥њ нових емп≥ричних даних. ” рамках безпекознавства п≥д парадигмою будемо розум≥ти консенсусну систему акс≥ом, принцип≥в ≥ метод≥в науковоњ д≥¤льност≥ в рамках конкретноњ теоретичноњ системи на певно визначеному ≥сторичному етап≥ розвитку. Ќаприклад, парадигма безпеки у повоЇнн≥ роки (1945Ц1954 рр.) звужувалас¤ лише безпекою воЇнною, в епоху б≥пол¤рного св≥ту (1954Ц1991 рр.) носила оборонний характер, в епоху постб≥пол¤рного св≥ту (1991 Ц 11 вересн¤ 2001 року) характеризувалас¤ розширенн¤м розум≥нн¤ феномена безпеки, куди окр≥м воЇнноњ, були включен≥ ≥нформац≥йна, еколог≥чна, демограф≥чна, економ≥чна, ноосферна та ≥нш≥. Ќа сучасному етап≥ розвитку формуванн¤ пол≥пол¤рного св≥ту парадигма безпеки набула системного характеру, тому, що безпека стаЇ найголовн≥шою не лише потребою, а й ц≥нн≥стю людини та навколишнього середовища, умовою подальшого ≥снуванн¤ антропо-соц≥о-культурного середовища. ¬иникаЇ законом≥рне запитанн¤: що ж розум≥Їтьс¤ п≥д безпекознавчою парадигмою, чи ≥снуЇ вона взагал≥? якщо п≥д безпекознавчою парадигмою розум≥ти комплекс ≥дей, ц≥лей, функц≥й, принцип≥в ≥ метод≥в, за допомогою ¤ких вивчають ¤вища та процеси забезпеченн¤ безпеки та ефективного функц≥онуванн¤ систем безпеки, тобто безпекотворенн¤ з урахуванн¤м антропогенних ≥ к≥бернетичних чинник≥в, то Ї ус≥ п≥дстави вважати, що в украњнськ≥й безпекознавч≥й науц≥ склавс¤ певний стиль та методолог≥¤ вивченн¤ процес≥в у сфер≥ безпеки, ¤к≥ вивчають у рамках специф≥чного п≥дходу щодо њх трактуванн¤ та ≥нтерпретац≥њ емп≥ричних ¤вищ, повТ¤заних ≥з безпекою. —аме це даЇ ус≥ п≥дстави розгл¤дати безпекознавчий п≥дх≥д ¤к своЇр≥дну парадигму, що претендуЇ на узагальненн¤ з певних теоретико-методолог≥чних позиц≥й безпекотворчих ¤вищ ≥ процес≥в, ¤к≥ знаход¤ть св≥й ви¤в ¤к у внутр≥шн≥й, так ≥ у зовн≥шн≥й пол≥тиц≥, зокрема пол≥тиц≥ внутр≥шньодержавноњ ≥ зовн≥шньодержавноњ безпеки, обТЇднаних у рамках нац≥ональноњ безпеки. Ѕезпекознавча парадигма, з одного боку, Ц це стиль наукового мисленн¤ та п≥дходу до безпеки з позиц≥њ державницьких реал≥й, концепц≥й, стратег≥й, доктрин, програм ≥ технолог≥й. « ≥ншого Ц це п≥дх≥д до безпекотворенн¤ з позиц≥њ реал≥зац≥њ у них ≥дењ безпеки, починаючи в≥д конкретного громад¤нина, зак≥нчуючи глобальними корпорац≥¤ми. “аким чином, можна визначити, що безпекознавча парадигма синтезуЇ два напр¤ми досл≥дницького пошуку Ц державний ≥ недержавний. ўодо першого сл≥д зазначити таке. —пециф≥чним обТЇктом досл≥дженн¤ Ї взаЇмов≥дносини, що виникають у процес≥ забезпеченн¤ безпеки. ѕредметом досл≥дженн¤ Ї законом≥рност≥ самого процесу забезпеченн¤ безпеки. “акож сл≥д додати, що безпека розгл¤даЇтьс¤ ¤к один ≥з способ≥в самоорган≥зац≥њ соц≥уму, через що безпекознавча парадигма зосереджуЇтьс¤ не лише на аспектах забезпеченн¤ безпеки, а й на моментах вивченн¤ еволюц≥њ самих потреб людини у безпец≥, а також моделюванн≥ адекватних цим потребам систем безпеки. —амоорган≥зац≥¤ розгл¤даЇтьс¤ ¤к дом≥нуючий принцип ≥снуванн¤ не лише систем безпеки, а й механ≥зм≥в управл≥нн¤ самоорган≥зац≥йними системами. —аме тому, безпекознавча парадигма вир≥зн¤Їтьс¤ специф≥чним предметом досл≥дженн¤ Ц законом≥рност¤ми управл≥нн¤ самоорган≥зац≥йними системами. —тосовно другого напр¤му також сл≥д зупинитис¤ на де¤ких специф≥чних моментах, що пол¤гають передус≥м у п≥дходах до недержавного сектора безпеки. « позиц≥й безпекознавчоњ парадигми недержавна система безпеки може розгл¤датис¤ у дво¤кому план≥. « одного боку, вона Ї обТЇктом забезпеченн¤ безпеки з боку держави, а з ≥ншого Ц субТЇктом забезпеченн¤ власноњ безпеки, ¤кий самост≥йно визначаЇ мету, принципи та методи забезпеченн¤ безпеки зг≥дно з чинним законодавством ”крањни. ¬ ”крањн≥ ще збер≥гаЇтьс¤ ситуац≥¤, коли недержавноњ системи безпеки ¤к такоњ поки що не ≥снуЇ. ÷е визначаЇтьс¤ насамперед повною залежн≥стю ≥ монопол≥Їю зд≥йсненн¤ озброЇноњ охорони ƒержавною службою охорони. ¬одночас анал≥з св≥товоњ практики даЇ можлив≥сть зробити припущенн¤, зг≥дно з ¤ким утворенн¤ внутр≥шньоњ дуал≥стичноњ системи безпеки, ¤ка б складалас¤ ≥з системи державноњ ≥ недержавноњ безпеки, Ї неминучим фактом ≥ становили б собою Їдину ц≥л≥сну несуперечливу систему. ¬одночас сл≥д тверезо п≥дходити до можливостей недержавноњ системи безпеки, ¤ка маЇ збер≥гати розумний баланс ≥з державною. –≥ч у т≥м, що процес розпод≥лу повноважень ≥нколи Ї не зовс≥м простим, особливо коли йдетьс¤ про можливост≥ застосуванн¤ тих чи ≥нших сугестивних метод≥в та вжитт¤ певних заход≥в щодо забезпеченн¤ безпеки. “ому постаЇ потреба у комплексн≥й оц≥нц≥ процес≥в безпекотворенн¤, що включаЇ ¤к по¤ву нових незалежних субТЇкт≥в, так ≥ реформуванн¤ старих з позиц≥й конструктив≥зму. ” цьому аспект≥, в≥дпов≥дно до парадигми безпеки, зм≥нюютьс¤ ≥ пр≥оритети не лише щодо обТЇкт≥в захисту, а й щодо субТЇкт≥в забезпеченн¤ безпеки та заход≥в, ¤к≥ вони мають вживати дл¤ виконанн¤ покладених на них завдань. Ѕуло б необачним героњзувати та надавати романтичного забарвленн¤ недержавн≥й систем≥ безпеки, ¤ка у де¤ких випадках може трансформуватис¤ в антидержавну силу ≥ призвести до ескалац≥њ напруги в держав≥. ќкр≥м пол≥тичного забарвленн¤, подекуди може в≥дбуватис¤ зрощенн¤ недержавних служб безпеки ≥з орган≥зованою злочинн≥стю, що за умови на¤вност≥ в останн≥х вогнепальноњ зброњ може перетворити њх у реальну небезпеку громадському пор¤дку. ¬икладене даЇ можлив≥сть зробити висновок, що нин≥ бракуЇ ун≥версальних, загальноприйн¤тих критер≥њв ставленн¤ до безпекотворенн¤, тобто до реал≥зац≥њ субТЇктом потреби та ≥нтерес≥в у безпец≥. –озробленн¤ цих критер≥њв ≥ Ї завданн¤м безпекознавства ¤к одного ≥з сучасних наукових напр¤м≥в, зосереджених на системному вивченн≥ процес≥в ≥ тенденц≥й забезпеченн¤ безпеки. Ћише за њх на¤вност≥ можна робити висновки про те, чи Ї дана система безпеки над≥йною, чи в≥дпов≥даЇ вона мет≥ свого створенн¤, чи волод≥Ї властивост¤ми, необх≥дними дл¤ виконанн¤ покладених на нењ завдань. ќкр≥м цього, можна буде з наукових позиц≥й п≥дходити до анал≥зу спектра загроз та небезпек, виробленню прогностичних сценар≥њв адекватного реагуванн¤ на них, а також розробленню моделей систем безпек з урахуванн¤м д≥њ механ≥зм≥в самоорган≥зац≥њ. Ѕез на¤вност≥ належноњ науковоњ експертизи цих ¤вищ та процес≥в субТЇкти управл≥нн¤ безпекою приречен≥ блукати ман≥вц¤ми. Ѕезпекознавча парадигма у цьому раз≥, абстрагуючись в≥д оц≥ночних суджень, маЇ виробити комплексний обТЇктивний критер≥й щодо визначенн¤ адекватност≥ р≥вн¤ безпеки системи тому середовищу ≥ загрозам, в ¤ких вона функц≥онуЇ. ÷ей критер≥й може включати ¤к пол≥тичн≥, управл≥нськ≥ та правов≥ аспекти та механ≥зми безпеки, так ≥ морально-етичн≥ та гуман≥стичн≥. ўо стосуЇтьс¤ пол≥тичного аспекту, то утворенн¤ систем безпеки р≥зного р≥вн¤ маЇ забезпечувати найефективн≥ше просуванн¤ нац≥ональних ≥нтерес≥в ≥ н≥¤ким чином не перешкоджати њм. “ому утворенн¤ всередин≥ держави структур недержавноњ безпеки, ¤к≥ мають на мет≥ поваленн¤ конституц≥йного ладу, дестаб≥л≥зац≥ю системи нац≥ональноњ безпеки, недоц≥льне ≥ Ї потенц≥йною небезпекою, тобто суперечить головн≥й мет≥ початкового створенн¤ системи безпеки. Ѕезпекознавча парадигма заперечуЇ принцип Ђбезпека будь-¤кою ц≥ноюї, так само, ¤к ≥ будь-¤к≥ ситуац≥њ, що можуть супроводжуватис¤ неправом≥рним застосуванн¤м зброњ, масовими порушенн¤ми громадського пор¤дку, актами тероризму. «важаючи на молодий в≥к даного наукового напр¤му, не можна остаточно сформулювати ч≥тк≥ критер≥њ ≥ п≥дходи щодо вир≥шенн¤ ц≥Їњ проблеми. Ќатом≥сть будь-¤ка монопол≥зац≥¤ на безпеку не Ї продуктивною, тому що будь-¤ка монопол≥¤ з часом перетворюЇтьс¤ в утоп≥ю. ”творенн¤ недержавноњ системи безпеки Ї природним фактом ≥ маЇ в≥дображати той р≥вень потреби ≥нтерес≥в у безпец≥, ¤кий ≥снуЇ на даному ≥сторичному пром≥жку часу. ”правл≥нський аспект передбачаЇ необх≥дн≥сть розробленн¤ синергетичноњ теор≥њ нац≥ональноњ безпеки, одним з напр¤м≥в ¤коњ ≥ стало б розробленн¤ механ≥зму взаЇмод≥њ державноњ ≥ недержавноњ п≥дсистем безпеки. “им часом актуальною Ї проблема розробленн¤ синергетичноњ теор≥њ управл≥нн¤ системою безпеки, що даЇ можлив≥сть зробити суттЇвий крок ¤к у гносеолог≥чному, так ≥ онтолог≥чному план≥ щодо п≥знанн¤ можливостей управл≥нн¤ самоорган≥зац≥йними системами. ѕравовий аспект безпеки пол¤гаЇ у тому, щоб розробити та прийн¤ти ц≥лий пакет правових акт≥в, ¤к≥ б сформували правовий фундамент безпеки в ”крањн≥. ÷ей пакет маЇ складатис¤ ≥з документ≥в, ¤к≥ мають прийматис¤ саме у зазначен≥й посл≥довност≥: 1. «м≥стовно оновлена онцепц≥¤ нац≥ональноњ безпеки. 2. —тратег≥¤ нац≥ональноњ безпеки, в ¤к≥й визначатимутьс¤ основн≥ напр¤ми розвитку ≥ методи забезпеченн¤ життЇво важливих нац≥ональних ≥нтерес≥в. 3. ƒоктрина безпеки, ¤ка конкретизуватиме положенн¤, що м≥ст¤тьс¤ у концепц≥њ, в≥дпов≥дно до окреслених у н≥й сфер життЇд≥¤льност≥ та пр≥оритетних нац≥ональних ≥нтерес≥в (наприклад, ƒоктрина воЇнноњ безпеки, ƒоктрина економ≥чноњ безпеки, ƒоктрина ≥нформац≥йноњ безпеки тощо). 4. ѕрограми забезпеченн¤ безпеки у конкретних сферах, в ¤ких йтиметьс¤ про ч≥тко визначене коло заход≥в, строки, склад виконавц≥в та в≥дпов≥дальних ос≥б. 5. «акони ”крањни Ђѕро безпекуї, Ђѕро недержавну систему безпекиї тощо. “ака квантиструктурна ≥Їрарх≥¤ ірунтуЇтьс¤ на методолог≥њ синергетичного п≥дходу ≥ Ї адекватною феноменов≥ безпеки. ћорально-етичний та гуман≥стичний аспекти зазначеного критер≥ю передбачають високу громад¤нську св≥дом≥сть ¤к представник≥в державних структур, ¤к≥ делегуватимуть частину своњх повноважень недержавн≥й систем≥ безпеки, так ≥ самих субТЇкт≥в недержавноњ системи безпеки, ¤к≥ будуть включен≥ у загальну систему забезпеченн¤ нац≥ональноњ безпеки. √арант≥Їю Ї встановленн¤ в≥дпов≥дальност≥ ел≥т за насл≥дки запропонованих ≥ зд≥йснених ними р≥шень. «а цих умов забезпеченн¤ нац≥ональноњ безпеки стаЇ справою сп≥льною, а недержавна система безпеки перетворитьс¤ на повноправного субТЇкта системи забезпеченн¤ нац≥ональноњ безпеки.
2. ќЅТ™ “, ѕ–≈ƒћ≈“ ≤ —“–” “”–ј Ќј” » Ѕ≈«ѕ≈ ќ«Ќј¬—“¬ј
ѕроблема забезпеченн¤ безпеки належить до одн≥Їњ з найдавн≥ших проблем людства ≥ зазвичай њй прид≥л¤лось чимало уваги. ѕри чому безпека ви¤вилас¤ наст≥льки багатогранним феноменом, що визначити њњ суть важко нав≥ть ≥ нин≥. ѕевна р≥ч, що безпека Ї потребою людини, водночас можна говорити ≥ про ≥нтерес безпеки, тобто усв≥домлену потребу у безпец≥, про безпеку ¤к мету соц≥альних процес≥в або ≥снуванн¤ та функц≥онуванн¤ певних систем. јктуальн≥сть проблеми забезпеченн¤ безпеки Ї очевидною ≥ пост≥йною, тому у переважн≥й б≥льшост≥ наук ≥ наукових дисципл≥н звертаЇтьс¤ увага на проблеми безпеки. ѕри чому, ¤к наука, так ≥ р≥зн≥ ≥сторичн≥ епохи не лише по-р≥зному трактували саму безпеку, а й запроваджували т≥ чи ≥нш≥ форми та методи њњ забезпеченн¤. ÷е зумовлювало необх≥дн≥сть у розробленн≥ наукового п≥дірунт¤ дл¤ застосуванн¤ певного кола заход≥в безпеки. —проби наукового осмисленн¤ проблем безпеки зд≥йснювались ще з давн≥х давен, тим часом нав≥ть ≥ зараз ще не можна говорити про остаточне формуванн¤ загальноњ науки про безпеку. Ѕ≥льше того, де¤к≥ вчен≥ вважають, що наука безпекознавства через свою синтетичн≥сть взагал≥ позбавлена перспективи ≥ можливост≥ стати самост≥йним напр¤мом знань, ≥ що њњ проблеми можуть ≥ вивчаютьс¤ р≥зними науками. « такою позиц≥Їю категорично не можна погодитис¤. Ѕезпекознавство належить до сусп≥льних наук. ÷е зумовлено тим, що його обТЇктом Ї безпека, певна д≥л¤нка соц≥альноњ практики, антропна д≥¤льн≥сть, що включаЇ сусп≥льн≥ в≥дносини, ¤к≥ виникають у звТ¤зку з≥ зд≥йсненн¤м реально необх≥дноњ функц≥њ Ц забезпеченн¤ безпеки у р≥зних сферах сусп≥льного бутт¤. ќчевидно постане запитанн¤: а чому безпекознавство належить до сусп≥льних наук? ¬≥дпов≥дь лежить у площин≥ загально-методолог≥чних проблем, зг≥дно з ¤кими на сусп≥льн≥ науки покладено завданн¤ щодо виконанн¤ суто теоретичних функц≥й, ¤к то: опис, по¤сненн¤, прогнозуванн¤. Ѕезпекознавство м≥стить фундаментальн≥ ≥дењ, ¤к≥ дають п≥дстави вважати њњ методолог≥чною дисципл≥ною. Ѕудь-¤кий науковий напр¤м чи навчальна дисципл≥на окр≥м обТЇкта досл≥дженн¤ мають ≥ предмет. ѕредметом науки безпекознавства Ї певне коло обТЇктивних законом≥рностей забезпеченн¤ безпеки стосовно соц≥ально-правових, орган≥зац≥йно-управл≥нських, психолог≥чних та синергетичних аспект≥в в≥дносин безпеки у р≥зних сферах сусп≥льного бутт¤. ѕредметом безпекознавства також Ї ¤вища, тенденц≥њ та законом≥рност≥ процесу забезпеченн¤ безпеки, зм≥ст ¤кого пол¤гаЇ у формуванн≥ адекватноњ загрозам ≥ небезпекам, а також середовищу функц≥онуванн¤ системи безпеки. Ѕезпекознавство Ї новим науковим напр¤мом, що утворивс¤ на засадничих положенн¤х таких дисципл≥н, ¤к екоб≥он≥ка, технетика, ≥нформац≥олог≥¤, ноокосмолог≥¤, акмеолог≥¤, еп≥олог≥¤, безпека життЇд≥¤льност≥, теор≥¤ управл≥нн¤, синергетика ≥ його специф≥чним предметом Ї законом≥рност≥ управл≥нн¤ самоорган≥зац≥йними системами. ѕредметом безпекознавства Ї також трансформац≥йн≥ зм≥ни, що в≥дбуваютьс¤ у системах безпеки р≥зних р≥вн≥в, тобто зм≥ни у статус≥ субТЇкт≥в управл≥нн¤ системами безпеки, м≥жсистемних звТ¤зк≥в, завд¤чуючи ¤ким вони перетворюютьс¤ з обТЇкта безпеки на субТЇкт. —уттЇвим показником безпекознавчого п≥дходу Ї процеси безпекотворенн¤ Ц трансформац≥¤ окремих структур на системи безпеки та њх подальша ≥нтеграц≥¤ до загальноњ системи нац≥ональноњ безпеки, ¤ка у свою чергу може бути ≥нтегрована до системи рег≥ональноњ безпеки. ќтже, йдетьс¤ про процес становленн¤ системи безпеки в епоху глобальних зм≥н ¤к на планет≥, так ≥ всередин≥ держави. ƒо ≥нтерес≥в безпекознавства належить також вивченн¤ мон≥торингу загроз та небезпек, њх ≥дентиф≥кац≥¤ та аутентиф≥кац≥¤, розробленн¤ прогностичних сценар≥њв та г≥потетичних моделей функц≥онуванн¤ системи в позаштатних умовах. ¬ажливою предметною сферою безпекознавчого п≥дходу Ї вивченн¤ м≥сц¤ та рол≥ управл≥нських ел≥т в процесах забезпеченн¤ безпеки, тому, що саме управл≥нська ел≥та зд≥йснюЇ керуючий вплив на обТЇкт управл≥нн¤ з метою дос¤гненн¤ ц≥лей безпеки. «авд¤ки цьому впливу дос¤гаЇтьс¤ консол≥дац≥¤ та виважене ставленн¤ ус≥х п≥дсистем безпеки одна до одноњ. ’оча ми вже звертали увагу на потенц≥ю до актуал≥зац≥њ елемент≥в самоорган≥зац≥њ, не можна в≥дкидати ≥ орган≥зац≥йну складову, бо при формуванн≥ систем безпеки будь-¤кого р≥вн¤ важливе м≥сце пос≥даЇ розгл¤д ≥деолог≥чноњ сфери. ќтже, предмет безпекознавства Ц це ≥ досл≥дженн¤ сфери реал≥зац≥њ потреби у безпец≥ на тому чи ≥ншому ≥сторичному етап≥ становленн¤ системи безпеки. ѕредмет ≥ обТЇкт науки р≥зн¤тьс¤ один в≥д одного. Ќа в≥дм≥ну в≥д обТЇкта науки њњ предмет Ї субТЇктивним. ќстаннЇ по¤снюЇтьс¤ р≥внем розвитку науки ≥ у¤влень про феномен безпеки на конкретному ≥сторичному етап≥ розвитку сусп≥льства. “ому у найб≥льш загальному план≥ можна говорити про детерм≥нован≥сть предмета безпекознавства ≥ парадигми безпеки. “им часом зазначимо, що обТЇктивн≥ законом≥рност≥ д≥ють незалежно в≥д вол≥ та св≥домост≥ людей, в≥дображаючи причинно-насл≥дков≥ звТ¤зки в орган≥зац≥њ систем та процес≥в забезпеченн¤ безпеки. Ќауков≥сть безпекознавства визначаЇтьс¤ глибиною зТ¤суванн¤ його законом≥рностей. ” м≥ру зростанн¤ та поширенн¤ використанн¤ знань про них в≥дпов≥дно знижуЇтьс¤ значенн¤ в безпекознавств≥ впливу стих≥йних регул¤тор≥в. ” даному аспект≥ пост≥йним завданн¤м безпекознавства Ї б≥льш повне досл≥дженн¤ свого предмета, формуванн¤ механ≥зму безпеки Ц тобто сукупност≥ ц≥лей, функц≥й, принцип≥в ≥ метод≥в, взаЇмод≥¤ ¤ких забезпечуЇ ефективне функц≥онуванн¤ системи безпеки.
Ќј” ј Ѕ≈«ѕ≈ ќ«Ќј¬—“¬ќ Ц це сусп≥льна м≥ждисципл≥нарна наука, ¤ка досл≥джуЇ загальн≥ та специф≥чн≥ обТЇктивн≥ законом≥рност≥ орган≥зац≥њ та функц≥онуванн¤ систем безпеки ≥ виробл¤Ї на п≥дстав≥ њх п≥знанн¤ загальн≥ теоретичн≥ положенн¤, спр¤мован≥ на п≥двищенн¤ ефективност≥ њх функц≥онуванн¤. «м≥ст науки безпекознавства обумовлений комплексн≥стю самого феномена безпеки, ступенем його досл≥дженн¤ ≥ розробленост≥ ≥ншими науками. ѕри чому м≥ждисципл≥нарний характер, ¤к ми наголошували, не Ї сумою окремих положень тих чи ≥нших наук, присв¤чених розробленню ≥ вивченню феномена безпеки. ћ≥ждисципл≥нарний характер даноњ науки в≥дображаЇтьс¤ в њњ зм≥ст≥ ≥ зумовлюЇ необх≥дн≥сть у виведенн≥ загальних законом≥рностей стосовно безпеки, а також виокремленн≥ дек≥лькох основних аспект≥в, серед ¤ких: соц≥ально-правовий, орган≥зац≥йно-управл≥нський, науково-техн≥чний, психолог≥чний, синергетичний. —оц≥ально-правовий аспект передбачаЇ визначенн¤ ц≥лей, ¤к≥ сто¤ть перед системами безпеки, напр¤м≥в та метод≥в дос¤гненн¤ мети. ¬ажливу роль в≥д≥граЇ право, ¤ке виступаЇ регул¤тором сусп≥льних в≥дносин у сфер≥ безпеки. ” даному випадку право виступаЇ засобом, ≥нструментом, ¤кий забезпечуЇ реал≥зац≥ю закон≥в та ≥нших п≥дзаконних нормативно-правових акт≥в у процес≥ забезпеченн¤ безпеки. ƒуал≥зм феномена безпеки знаходить св≥й ви¤в у тому, що, з одного боку, вона виступаЇ ¤к насл≥док реал≥зац≥њ норм права, а з ≥ншого Ц руш≥йною силою правотворчоњ д≥¤льност≥. ќрган≥зац≥йно-управл≥нський аспект пол¤гаЇ у тому, що ефективним засобом забезпеченн¤ безпеки Ї система безпеки, тому важливим ≥ актуальним Ї розробленн¤ ≥ використанн¤ вже ≥снуючих знань щодо орган≥зац≥њ управл≥нн¤ даними системами. Ќауково-техн≥чний аспект Ї також необх≥дним, тому що у його рамках розробл¤ютьс¤ проблеми, ¤к≥ не Ї предметом вив-ченн¤ ≥нших галузей знань, а становл¤ть власну предметну сфе-ру безпекознавства. јнал≥зуютьс¤ орган≥зац≥йна та функц≥о-нальна структури систем безпеки, ≥нформац≥йно-анал≥тичне забезпеченн¤ безпеки, теор≥¤ та практика конкурентноњ розв≥д-ки ≥ контррозв≥дки, наукова орган≥зац≥¤ прац≥ тощо. ѕсихолог≥чний аспект Ї необх≥дним з огл¤ду на ту обставину, що системи безпеки створюютьс¤ людьми ≥ дл¤ людей. ѕоложенн¤ психолог≥њ використовуютьс¤ безпекознавством п≥д час досл≥дженн¤ проблем, повТ¤заних ≥з впливом чинник≥в р≥зного характеру на людину в процес≥ забезпеченн¤ безпеки, формуванн¤м м≥жособист≥сних в≥дносин, своЇчасного ви¤вленн¤ та ≥дентиф≥кац≥њ конфл≥ктогенних джерел з наступною њх нейтрал≥зац≥Їю, з вивченн¤м ст≥йкост≥ менеджер≥в безпеки в умовах системноњ дестаб≥л≥зац≥њ безпеки, п≥двищенн¤м њх креативност≥, виробленню навичок рольовоњ повед≥нки тощо. —инергетичний аспект безпекознавства пол¤гаЇ у тому, що системи безпеки вважаютьс¤ в≥дкритими динам≥чними нел≥н≥йними системами, тобто такими, в ¤к≥ потенц≥йно закладено механ≥зм самоорган≥зац≥њ. —инергетика надаЇ можливост≥ не лише щодо констатуванн¤ про на¤вн≥сть або в≥дсутн≥сть у систем≥ такого механ≥зму, а й визначаЇ шл¤хи передбаченн¤ подальшого руху системи у точках б≥фуркац≥њ, а також розробл¤Ї методики управл≥нн¤ флуктуац≥¤ми. ќкр≥м цього, генеза систем безпеки розгл¤даЇтьс¤ кр≥зь атрактивн≥ потенц≥њ, ¤к≥ Ї ≥манентними складним нел≥н≥йним динам≥чним системам. ѕевна р≥ч, що безпекознавство зараз переживаЇ час становленн¤, тому не Ї дивиною запереченн¤ його ≥снуванн¤. ¬одночас, ураховуючи загальний напр¤м щодо антропоген≥зац≥њ науки, ц≥лком очевидним Ї той факт, що безпекознавство, в≥дкриваЇ широк≥ можливост≥ до п≥знанн¤ найпотаЇмн≥ших ≥ складних ¤к дл¤ розум≥нн¤, так ≥ дл¤ вивченн¤ проблем Ц проблем природи (генези та еволюц≥њ) безпеки. ” даному контекст≥ доц≥льно проанал≥зувати р≥зн≥ погл¤ди щодо зм≥сту науки безпекознавства та њњ структури. ƒе¤к≥ досл≥дники вважають, що доц≥льне ≥снуванн¤ загальноњ теор≥њ безпеки, ≥нш≥ стверджують, що Ї наука безпекознавство, зокрема ц¤ позиц≥¤ вперше репрезентована мною широкому загалу у даному пос≥бнику, трет≥ вважають, що Ї система наук про безпеку, четверт≥ переконан≥, що достатньо ≥снуванн¤ вже ≥снуючоњ теор≥њ безпеки життЇд≥¤льност≥. ƒл¤ обірунтуванн¤ нашоњ позиц≥њ наведемо де¤к≥ аргументи. ѕо-перше, зм≥ст науки безпекознавства складаЇ система знань про безпеку, ¤ка включаЇ р≥зноман≥тн≥ теор≥њ, принципи, пон¤тт¤, категор≥њ, сформульован≥ в результат≥ досл≥дженн¤ обТЇктивних законом≥рностей безпеки. ѕо-друге, до зм≥сту науки безпекознавства належить система обірунтованих нею постулат≥в та акс≥ом дл¤ прикладних наук, а також практичних рекомендац≥й по удосконаленню процесу забезпеченн¤ безпеки. ѕо-третЇ, до науки безпекознавства вход¤ть де¤к≥ загальн≥ законом≥рност≥, ¤к≥ не Ї предметом жодноњ ≥ншоњ науки. —учасне безпекознавство Ї фундаментом, методолог≥чною основою ≥нших наук про безпеку, тому, що у н≥й розкриваЇтьс¤ суть самого безпекознавства, його методолог≥¤, окреслюЇтьс¤ базовий концептуальний пон¤т≥йно-категор≥йний апарат, визначаютьс¤ вих≥дн≥ положенн¤ щодо ≥дентиф≥кац≥њ загроз, критер≥њ та показники системного ураженн¤, методолог≥¤ управл≥нн¤ самоорган≥зац≥йними системами. «агальну структуру наук про безпеку можна представити таким чином.
1. «агальнотеоретичн≥ науки:
безпекознавство ≥ синергетика.
2. √алузев≥ безпекознавч≥ науки:
менеджмент безпеки, аудит безпеки, ≥стор≥¤ вчень про безпеку, ф≥нансова безпека, економ≥чна безпека, ≥нформац≥йна безпека, науково-технолог≥чна безпека, психолог≥чна безпека, безпека п≥дприЇмництва, сусп≥льна безпека, особиста безпека, орган≥зац≥¤ служб безпеки. 3. ћ≥жгалузев≥ безпекознавч≥ науки:
нац≥ональна безпека, теор≥¤ систем, теор≥¤ ≥нформац≥њ, управл≥нн¤ безпекою. 4. —пец≥альн≥ науки:
психолог≥¤ безпеки, етика безпеки, конкурентна розв≥дка, протид≥¤ недобро¤к≥сн≥й конкуренц≥њ (контррозв≥дка), безпекознавча глобал≥стика. 5. ѕрикладн≥ науки:
д≥ловодство, психометр≥¤, соц≥ометр≥¤, криптограф≥¤.
™ й ≥нш≥ думки щодо структури знань про безпеку, ¤к≥ наведен≥ нижче.
1. «нанн¤ про людину ¤к субТЇкта забезпеченн¤ безпеки Ц знанн¤ про м≥сце людини в процес≥ управл≥нн¤ процесами безпеки.
2. «нанн¤ про людину ¤к обТЇкта безпеки Ц знанн¤ про формуванн¤, розвиток та функц≥онуванн¤ обТЇкта безпеки, основн≥ напр¤ми його оптим≥зац≥њ, коло чинник≥в, що впливають на нього.
3. «нанн¤ про в≥дносини м≥ж субТЇктом та обТЇктом Ц в≥домост≥ про структуру систем безпеки, методи њњ розробленн¤, розвиток та функц≥онуванн¤ даних структур.
4. «нанн¤ про безпеку Ц знанн¤ про методолог≥ю забезпеченн¤ безпеки.
5. «нанн¤ про психолог≥ю безпеки Ц знанн¤ людини про свою психолог≥чну ст≥йк≥сть в екстремальних умовах, здатн≥сть менеджера з безпеки до креативност≥, волод≥нн¤ навичками рольовоњ повед≥нки.
6. «нанн¤ про юридичн≥ основи безпеки. ѕраво обТЇднуЇ р≥зн≥ сторони безпеки, регламентуЇ та впор¤дковуЇ њњ. ѕравов≥ р≥шенн¤ розрахован≥ на неодноразове њх використанн¤. ѕраво Ї, з одного боку, регул¤тором в≥дносин у сфер≥ безпеки, а з ≥ншо-го Ц даЇ можлив≥сть зд≥йснювати ефективний контроль за су-бТЇктами безпеки, обмежувати процес забезпеченн¤ безпеки правовими рамками.
7. «нанн¤ про синергетичн≥ основи безпеки Ц знанн¤ про суть самоорган≥зац≥йних процес≥в ≥ можлив≥сть ефективного управл≥нн¤ ними. Ќаведен≥ вар≥анти структури науки безпекознавства св≥д- чать про њњ м≥ждисципл≥нарний характер, обумовлений складн≥стю та багатогранн≥стю самого феномена безпеки. —аме це зумовлюЇ ¤кнайширшу взаЇмод≥ю безпекознавства ≥з такими науками, ¤к: ф≥лософ≥¤, право, психолог≥¤, управл≥нн¤, синергетика, менеджмент тощо. ќсновн≥ завданн¤, ¤к≥ повинна вир≥шувати наука безпекознавства, можуть бути згрупован≥ таким чином:
? функц≥онально-орган≥зац≥йн≥ Ц спр¤мован≥ на створенн¤ найефективн≥ших систем безпеки;
? ресурсн≥ Ц повТ¤зан≥ з в≥дпов≥дним матер≥ально-техн≥чним та ≥ншими видами забезпеченн¤ систем безпеки;
? методичн≥ Ц передбачають розробленн¤ б≥льш досконалих способ≥в та прийом≥в п≥дготовки ≥ прийн¤тт¤ р≥шень у сфер≥ безпеки;
? технолог≥чн≥ Ц нац≥лен≥ на оптим≥зац≥ю процесу функц≥онуванн¤ систем безпеки на вс≥х етапах розвитку. ¬ир≥шуючи так≥ завданн¤, наука безпекознавства розгл¤даЇ обТЇкти досл≥дженн¤ в динам≥ц≥ ≥ шукаЇ шл¤хи подальшого розвитку та вдосконаленн¤ систем, визначаЇ правила ≥ принципи њх найб≥льш ефективноњ д≥¤льност≥.
1. Ѕ≈«ѕ≈ ќ«Ќј¬„ј ѕј–јƒ»√ћј
“ерм≥н Ђпарадигмаї (в≥д грецьк. paradeigma Ц приклад, зразок) означаЇ сукупн≥сть теоретичних ≥ методолог≥чних передумов, ¤к≥ визначають конкретне наукове досл≥дженн¤, що вт≥люЇтьс¤ на даному етап≥ ≥сторичного розвитку. ѕарадигма Ї п≥дставою вибору проблем, а також моделлю, зразком дл¤ вир≥шенн¤ досл≥дницьких завдань. ƒане пон¤тт¤ було уведено американським ученим-науковознавцем “. уном. ѕарадигма даЇ можлив≥сть вир≥шити ускладненн¤ досл≥дницькоњ роботи, ф≥ксувати зм≥ни у структур≥ знань, що виникають внасл≥док науковоњ революц≥њ ≥ асим≥л¤ц≥њ нових емп≥ричних даних. ” рамках безпекознавства п≥д парадигмою будемо розум≥ти консенсусну систему акс≥ом, принцип≥в ≥ метод≥в науковоњ д≥¤льност≥ в рамках конкретноњ теоретичноњ системи на певно визначеному ≥сторичному етап≥ розвитку. Ќаприклад, парадигма безпеки у повоЇнн≥ роки (1945Ц1954 рр.) звужувалас¤ лише безпекою воЇнною, в епоху б≥пол¤рного св≥ту (1954Ц1991 рр.) носила оборонний характер, в епоху постб≥пол¤рного св≥ту (1991 Ц 11 вересн¤ 2001 року) характеризувалас¤ розширенн¤м розум≥нн¤ феномена безпеки, куди окр≥м воЇнноњ, були включен≥ ≥нформац≥йна, еколог≥чна, демограф≥чна, економ≥чна, ноосферна та ≥нш≥. Ќа сучасному етап≥ розвитку формуванн¤ пол≥пол¤рного св≥ту парадигма безпеки набула системного характеру, тому, що безпека стаЇ найголовн≥шою не лише потребою, а й ц≥нн≥стю людини та навколишнього середовища, умовою подальшого ≥снуванн¤ антропо-соц≥о-культурного середовища. ¬иникаЇ законом≥рне запитанн¤: що ж розум≥Їтьс¤ п≥д безпекознавчою парадигмою, чи ≥снуЇ вона взагал≥? якщо п≥д безпекознавчою парадигмою розум≥ти комплекс ≥дей, ц≥лей, функц≥й, принцип≥в ≥ метод≥в, за допомогою ¤ких вивчають ¤вища та процеси забезпеченн¤ безпеки та ефективного функц≥онуванн¤ систем безпеки, тобто безпекотворенн¤ з урахуванн¤м антропогенних ≥ к≥бернетичних чинник≥в, то Ї ус≥ п≥дстави вважати, що в украњнськ≥й безпекознавч≥й науц≥ склавс¤ певний стиль та методолог≥¤ вивченн¤ процес≥в у сфер≥ безпеки, ¤к≥ вивчають у рамках специф≥чного п≥дходу щодо њх трактуванн¤ та ≥нтерпретац≥њ емп≥ричних ¤вищ, повТ¤заних ≥з безпекою. —аме це даЇ ус≥ п≥дстави розгл¤дати безпекознавчий п≥дх≥д ¤к своЇр≥дну парадигму, що претендуЇ на узагальненн¤ з певних теоретико-методолог≥чних позиц≥й безпекотворчих ¤вищ ≥ процес≥в, ¤к≥ знаход¤ть св≥й ви¤в ¤к у внутр≥шн≥й, так ≥ у зовн≥шн≥й пол≥тиц≥, зокрема пол≥тиц≥ внутр≥шньодержавноњ ≥ зовн≥шньодержавноњ безпеки, обТЇднаних у рамках нац≥ональноњ безпеки. Ѕезпекознавча парадигма, з одного боку, Ц це стиль наукового мисленн¤ та п≥дходу до безпеки з позиц≥њ державницьких реал≥й, концепц≥й, стратег≥й, доктрин, програм ≥ технолог≥й. « ≥ншого Ц це п≥дх≥д до безпекотворенн¤ з позиц≥њ реал≥зац≥њ у них ≥дењ безпеки, починаючи в≥д конкретного громад¤нина, зак≥нчуючи глобальними корпорац≥¤ми. “аким чином, можна визначити, що безпекознавча парадигма синтезуЇ два напр¤ми досл≥дницького пошуку Ц державний ≥ недержавний. ўодо першого сл≥д зазначити таке. —пециф≥чним обТЇктом досл≥дженн¤ Ї взаЇмов≥дносини, що виникають у процес≥ забезпеченн¤ безпеки. ѕредметом досл≥дженн¤ Ї законом≥рност≥ самого процесу забезпеченн¤ безпеки. “акож сл≥д додати, що безпека розгл¤даЇтьс¤ ¤к один ≥з способ≥в самоорган≥зац≥њ соц≥уму, через що безпекознавча парадигма зосереджуЇтьс¤ не лише на аспектах забезпеченн¤ безпеки, а й на моментах вивченн¤ еволюц≥њ самих потреб людини у безпец≥, а також моделюванн≥ адекватних цим потребам систем безпеки. —амоорган≥зац≥¤ розгл¤даЇтьс¤ ¤к дом≥нуючий принцип ≥снуванн¤ не лише систем безпеки, а й механ≥зм≥в управл≥нн¤ самоорган≥зац≥йними системами. —аме тому, безпекознавча парадигма вир≥зн¤Їтьс¤ специф≥чним предметом досл≥дженн¤ Ц законом≥рност¤ми управл≥нн¤ самоорган≥зац≥йними системами. —тосовно другого напр¤му також сл≥д зупинитис¤ на де¤ких специф≥чних моментах, що пол¤гають передус≥м у п≥дходах до недержавного сектора безпеки. « позиц≥й безпекознавчоњ парадигми недержавна система безпеки може розгл¤датис¤ у дво¤кому план≥. « одного боку, вона Ї обТЇктом забезпеченн¤ безпеки з боку держави, а з ≥ншого Ц субТЇктом забезпеченн¤ власноњ безпеки, ¤кий самост≥йно визначаЇ мету, принципи та методи забезпеченн¤ безпеки зг≥дно з чинним законодавством ”крањни. ¬ ”крањн≥ ще збер≥гаЇтьс¤ ситуац≥¤, коли недержавноњ системи безпеки ¤к такоњ поки що не ≥снуЇ. ÷е визначаЇтьс¤ насамперед повною залежн≥стю ≥ монопол≥Їю зд≥йсненн¤ озброЇноњ охорони ƒержавною службою охорони. ¬одночас анал≥з св≥товоњ практики даЇ можлив≥сть зробити припущенн¤, зг≥дно з ¤ким утворенн¤ внутр≥шньоњ дуал≥стичноњ системи безпеки, ¤ка б складалас¤ ≥з системи державноњ ≥ недержавноњ безпеки, Ї неминучим фактом ≥ становили б собою Їдину ц≥л≥сну несуперечливу систему. ¬одночас сл≥д тверезо п≥дходити до можливостей недержавноњ системи безпеки, ¤ка маЇ збер≥гати розумний баланс ≥з державною. –≥ч у т≥м, що процес розпод≥лу повноважень ≥нколи Ї не зовс≥м простим, особливо коли йдетьс¤ про можливост≥ застосуванн¤ тих чи ≥нших сугестивних метод≥в та вжитт¤ певних заход≥в щодо забезпеченн¤ безпеки. “ому постаЇ потреба у комплексн≥й оц≥нц≥ процес≥в безпекотворенн¤, що включаЇ ¤к по¤ву нових незалежних субТЇкт≥в, так ≥ реформуванн¤ старих з позиц≥й конструктив≥зму. ” цьому аспект≥, в≥дпов≥дно до парадигми безпеки, зм≥нюютьс¤ ≥ пр≥оритети не лише щодо обТЇкт≥в захисту, а й щодо субТЇкт≥в забезпеченн¤ безпеки та заход≥в, ¤к≥ вони мають вживати дл¤ виконанн¤ покладених на них завдань. Ѕуло б необачним героњзувати та надавати романтичного забарвленн¤ недержавн≥й систем≥ безпеки, ¤ка у де¤ких випадках може трансформуватис¤ в антидержавну силу ≥ призвести до ескалац≥њ напруги в держав≥. ќкр≥м пол≥тичного забарвленн¤, подекуди може в≥дбуватис¤ зрощенн¤ недержавних служб безпеки ≥з орган≥зованою злочинн≥стю, що за умови на¤вност≥ в останн≥х вогнепальноњ зброњ може перетворити њх у реальну небезпеку громадському пор¤дку. ¬икладене даЇ можлив≥сть зробити висновок, що нин≥ бракуЇ ун≥версальних, загальноприйн¤тих критер≥њв ставленн¤ до безпекотворенн¤, тобто до реал≥зац≥њ субТЇктом потреби та ≥нтерес≥в у безпец≥. –озробленн¤ цих критер≥њв ≥ Ї завданн¤м безпекознавства ¤к одного ≥з сучасних наукових напр¤м≥в, зосереджених на системному вивченн≥ процес≥в ≥ тенденц≥й забезпеченн¤ безпеки. Ћише за њх на¤вност≥ можна робити висновки про те, чи Ї дана система безпеки над≥йною, чи в≥дпов≥даЇ вона мет≥ свого створенн¤, чи волод≥Ї властивост¤ми, необх≥дними дл¤ виконанн¤ покладених на нењ завдань. ќкр≥м цього, можна буде з наукових позиц≥й п≥дходити до анал≥зу спектра загроз та небезпек, виробленню прогностичних сценар≥њв адекватного реагуванн¤ на них, а також розробленню моделей систем безпек з урахуванн¤м д≥њ механ≥зм≥в самоорган≥зац≥њ. Ѕез на¤вност≥ належноњ науковоњ експертизи цих ¤вищ та процес≥в субТЇкти управл≥нн¤ безпекою приречен≥ блукати ман≥вц¤ми. Ѕезпекознавча парадигма у цьому раз≥, абстрагуючись в≥д оц≥ночних суджень, маЇ виробити комплексний обТЇктивний критер≥й щодо визначенн¤ адекватност≥ р≥вн¤ безпеки системи тому середовищу ≥ загрозам, в ¤ких вона функц≥онуЇ. ÷ей критер≥й може включати ¤к пол≥тичн≥, управл≥нськ≥ та правов≥ аспекти та механ≥зми безпеки, так ≥ морально-етичн≥ та гуман≥стичн≥. ўо стосуЇтьс¤ пол≥тичного аспекту, то утворенн¤ систем безпеки р≥зного р≥вн¤ маЇ забезпечувати найефективн≥ше просуванн¤ нац≥ональних ≥нтерес≥в ≥ н≥¤ким чином не перешкоджати њм. “ому утворенн¤ всередин≥ держави структур недержавноњ безпеки, ¤к≥ мають на мет≥ поваленн¤ конституц≥йного ладу, дестаб≥л≥зац≥ю системи нац≥ональноњ безпеки, недоц≥льне ≥ Ї потенц≥йною небезпекою, тобто суперечить головн≥й мет≥ початкового створенн¤ системи безпеки. Ѕезпекознавча парадигма заперечуЇ принцип Ђбезпека будь-¤кою ц≥ноюї, так само, ¤к ≥ будь-¤к≥ ситуац≥њ, що можуть супроводжуватис¤ неправом≥рним застосуванн¤м зброњ, масовими порушенн¤ми громадського пор¤дку, актами тероризму. «важаючи на молодий в≥к даного наукового напр¤му, не можна остаточно сформулювати ч≥тк≥ критер≥њ ≥ п≥дходи щодо вир≥шенн¤ ц≥Їњ проблеми. Ќатом≥сть будь-¤ка монопол≥зац≥¤ на безпеку не Ї продуктивною, тому що будь-¤ка монопол≥¤ з часом перетворюЇтьс¤ в утоп≥ю. ”творенн¤ недержавноњ системи безпеки Ї природним фактом ≥ маЇ в≥дображати той р≥вень потреби ≥нтерес≥в у безпец≥, ¤кий ≥снуЇ на даному ≥сторичному пром≥жку часу. ”правл≥нський аспект передбачаЇ необх≥дн≥сть розробленн¤ синергетичноњ теор≥њ нац≥ональноњ безпеки, одним з напр¤м≥в ¤коњ ≥ стало б розробленн¤ механ≥зму взаЇмод≥њ державноњ ≥ недержавноњ п≥дсистем безпеки. “им часом актуальною Ї проблема розробленн¤ синергетичноњ теор≥њ управл≥нн¤ системою безпеки, що даЇ можлив≥сть зробити суттЇвий крок ¤к у гносеолог≥чному, так ≥ онтолог≥чному план≥ щодо п≥знанн¤ можливостей управл≥нн¤ самоорган≥зац≥йними системами. ѕравовий аспект безпеки пол¤гаЇ у тому, щоб розробити та прийн¤ти ц≥лий пакет правових акт≥в, ¤к≥ б сформували правовий фундамент безпеки в ”крањн≥. ÷ей пакет маЇ складатис¤ ≥з документ≥в, ¤к≥ мають прийматис¤ саме у зазначен≥й посл≥довност≥: 1. «м≥стовно оновлена онцепц≥¤ нац≥ональноњ безпеки. 2. —тратег≥¤ нац≥ональноњ безпеки, в ¤к≥й визначатимутьс¤ основн≥ напр¤ми розвитку ≥ методи забезпеченн¤ життЇво важливих нац≥ональних ≥нтерес≥в. 3. ƒоктрина безпеки, ¤ка конкретизуватиме положенн¤, що м≥ст¤тьс¤ у концепц≥њ, в≥дпов≥дно до окреслених у н≥й сфер життЇд≥¤льност≥ та пр≥оритетних нац≥ональних ≥нтерес≥в (наприклад, ƒоктрина воЇнноњ безпеки, ƒоктрина економ≥чноњ безпеки, ƒоктрина ≥нформац≥йноњ безпеки тощо). 4. ѕрограми забезпеченн¤ безпеки у конкретних сферах, в ¤ких йтиметьс¤ про ч≥тко визначене коло заход≥в, строки, склад виконавц≥в та в≥дпов≥дальних ос≥б. 5. «акони ”крањни Ђѕро безпекуї, Ђѕро недержавну систему безпекиї тощо. “ака квантиструктурна ≥Їрарх≥¤ ірунтуЇтьс¤ на методолог≥њ синергетичного п≥дходу ≥ Ї адекватною феноменов≥ безпеки. ћорально-етичний та гуман≥стичний аспекти зазначеного критер≥ю передбачають високу громад¤нську св≥дом≥сть ¤к представник≥в державних структур, ¤к≥ делегуватимуть частину своњх повноважень недержавн≥й систем≥ безпеки, так ≥ самих субТЇкт≥в недержавноњ системи безпеки, ¤к≥ будуть включен≥ у загальну систему забезпеченн¤ нац≥ональноњ безпеки. √арант≥Їю Ї встановленн¤ в≥дпов≥дальност≥ ел≥т за насл≥дки запропонованих ≥ зд≥йснених ними р≥шень. «а цих умов забезпеченн¤ нац≥ональноњ безпеки стаЇ справою сп≥льною, а недержавна система безпеки перетворитьс¤ на повноправного субТЇкта системи забезпеченн¤ нац≥ональноњ безпеки.
2. ќЅТ™ “, ѕ–≈ƒћ≈“ ≤ —“–” “”–ј Ќј” » Ѕ≈«ѕ≈ ќ«Ќј¬—“¬ј
ѕроблема забезпеченн¤ безпеки належить до одн≥Їњ з найдавн≥ших проблем людства ≥ зазвичай њй прид≥л¤лось чимало уваги. ѕри чому безпека ви¤вилас¤ наст≥льки багатогранним феноменом, що визначити њњ суть важко нав≥ть ≥ нин≥. ѕевна р≥ч, що безпека Ї потребою людини, водночас можна говорити ≥ про ≥нтерес безпеки, тобто усв≥домлену потребу у безпец≥, про безпеку ¤к мету соц≥альних процес≥в або ≥снуванн¤ та функц≥онуванн¤ певних систем. јктуальн≥сть проблеми забезпеченн¤ безпеки Ї очевидною ≥ пост≥йною, тому у переважн≥й б≥льшост≥ наук ≥ наукових дисципл≥н звертаЇтьс¤ увага на проблеми безпеки. ѕри чому, ¤к наука, так ≥ р≥зн≥ ≥сторичн≥ епохи не лише по-р≥зному трактували саму безпеку, а й запроваджували т≥ чи ≥нш≥ форми та методи њњ забезпеченн¤. ÷е зумовлювало необх≥дн≥сть у розробленн≥ наукового п≥дірунт¤ дл¤ застосуванн¤ певного кола заход≥в безпеки. —проби наукового осмисленн¤ проблем безпеки зд≥йснювались ще з давн≥х давен, тим часом нав≥ть ≥ зараз ще не можна говорити про остаточне формуванн¤ загальноњ науки про безпеку. Ѕ≥льше того, де¤к≥ вчен≥ вважають, що наука безпекознавства через свою синтетичн≥сть взагал≥ позбавлена перспективи ≥ можливост≥ стати самост≥йним напр¤мом знань, ≥ що њњ проблеми можуть ≥ вивчаютьс¤ р≥зними науками. « такою позиц≥Їю категорично не можна погодитис¤. Ѕезпекознавство належить до сусп≥льних наук. ÷е зумовлено тим, що його обТЇктом Ї безпека, певна д≥л¤нка соц≥альноњ практики, антропна д≥¤льн≥сть, що включаЇ сусп≥льн≥ в≥дносини, ¤к≥ виникають у звТ¤зку з≥ зд≥йсненн¤м реально необх≥дноњ функц≥њ Ц забезпеченн¤ безпеки у р≥зних сферах сусп≥льного бутт¤. ќчевидно постане запитанн¤: а чому безпекознавство належить до сусп≥льних наук? ¬≥дпов≥дь лежить у площин≥ загально-методолог≥чних проблем, зг≥дно з ¤кими на сусп≥льн≥ науки покладено завданн¤ щодо виконанн¤ суто теоретичних функц≥й, ¤к то: опис, по¤сненн¤, прогнозуванн¤. Ѕезпекознавство м≥стить фундаментальн≥ ≥дењ, ¤к≥ дають п≥дстави вважати њњ методолог≥чною дисципл≥ною. Ѕудь-¤кий науковий напр¤м чи навчальна дисципл≥на окр≥м обТЇкта досл≥дженн¤ мають ≥ предмет. ѕредметом науки безпекознавства Ї певне коло обТЇктивних законом≥рностей забезпеченн¤ безпеки стосовно соц≥ально-правових, орган≥зац≥йно-управл≥нських, психолог≥чних та синергетичних аспект≥в в≥дносин безпеки у р≥зних сферах сусп≥льного бутт¤. ѕредметом безпекознавства також Ї ¤вища, тенденц≥њ та законом≥рност≥ процесу забезпеченн¤ безпеки, зм≥ст ¤кого пол¤гаЇ у формуванн≥ адекватноњ загрозам ≥ небезпекам, а також середовищу функц≥онуванн¤ системи безпеки. Ѕезпекознавство Ї новим науковим напр¤мом, що утворивс¤ на засадничих положенн¤х таких дисципл≥н, ¤к екоб≥он≥ка, технетика, ≥нформац≥олог≥¤, ноокосмолог≥¤, акмеолог≥¤, еп≥олог≥¤, безпека життЇд≥¤льност≥, теор≥¤ управл≥нн¤, синергетика ≥ його специф≥чним предметом Ї законом≥рност≥ управл≥нн¤ самоорган≥зац≥йними системами. ѕредметом безпекознавства Ї також трансформац≥йн≥ зм≥ни, що в≥дбуваютьс¤ у системах безпеки р≥зних р≥вн≥в, тобто зм≥ни у статус≥ субТЇкт≥в управл≥нн¤ системами безпеки, м≥жсистемних звТ¤зк≥в, завд¤чуючи ¤ким вони перетворюютьс¤ з обТЇкта безпеки на субТЇкт. —уттЇвим показником безпекознавчого п≥дходу Ї процеси безпекотворенн¤ Ц трансформац≥¤ окремих структур на системи безпеки та њх подальша ≥нтеграц≥¤ до загальноњ системи нац≥ональноњ безпеки, ¤ка у свою чергу може бути ≥нтегрована до системи рег≥ональноњ безпеки. ќтже, йдетьс¤ про процес становленн¤ системи безпеки в епоху глобальних зм≥н ¤к на планет≥, так ≥ всередин≥ держави. ƒо ≥нтерес≥в безпекознавства належить також вивченн¤ мон≥торингу загроз та небезпек, њх ≥дентиф≥кац≥¤ та аутентиф≥кац≥¤, розробленн¤ прогностичних сценар≥њв та г≥потетичних моделей функц≥онуванн¤ системи в позаштатних умовах. ¬ажливою предметною сферою безпекознавчого п≥дходу Ї вивченн¤ м≥сц¤ та рол≥ управл≥нських ел≥т в процесах забезпеченн¤ безпеки, тому, що саме управл≥нська ел≥та зд≥йснюЇ керуючий вплив на обТЇкт управл≥нн¤ з метою дос¤гненн¤ ц≥лей безпеки. «авд¤ки цьому впливу дос¤гаЇтьс¤ консол≥дац≥¤ та виважене ставленн¤ ус≥х п≥дсистем безпеки одна до одноњ. ’оча ми вже звертали увагу на потенц≥ю до актуал≥зац≥њ елемент≥в самоорган≥зац≥њ, не можна в≥дкидати ≥ орган≥зац≥йну складову, бо при формуванн≥ систем безпеки будь-¤кого р≥вн¤ важливе м≥сце пос≥даЇ розгл¤д ≥деолог≥чноњ сфери. ќтже, предмет безпекознавства Ц це ≥ досл≥дженн¤ сфери реал≥зац≥њ потреби у безпец≥ на тому чи ≥ншому ≥сторичному етап≥ становленн¤ системи безпеки. ѕредмет ≥ обТЇкт науки р≥зн¤тьс¤ один в≥д одного. Ќа в≥дм≥ну в≥д обТЇкта науки њњ предмет Ї субТЇктивним. ќстаннЇ по¤снюЇтьс¤ р≥внем розвитку науки ≥ у¤влень про феномен безпеки на конкретному ≥сторичному етап≥ розвитку сусп≥льства. “ому у найб≥льш загальному план≥ можна говорити про детерм≥нован≥сть предмета безпекознавства ≥ парадигми безпеки. “им часом зазначимо, що обТЇктивн≥ законом≥рност≥ д≥ють незалежно в≥д вол≥ та св≥домост≥ людей, в≥дображаючи причинно-насл≥дков≥ звТ¤зки в орган≥зац≥њ систем та процес≥в забезпеченн¤ безпеки. Ќауков≥сть безпекознавства визначаЇтьс¤ глибиною зТ¤суванн¤ його законом≥рностей. ” м≥ру зростанн¤ та поширенн¤ використанн¤ знань про них в≥дпов≥дно знижуЇтьс¤ значенн¤ в безпекознавств≥ впливу стих≥йних регул¤тор≥в. ” даному аспект≥ пост≥йним завданн¤м безпекознавства Ї б≥льш повне досл≥дженн¤ свого предмета, формуванн¤ механ≥зму безпеки Ц тобто сукупност≥ ц≥лей, функц≥й, принцип≥в ≥ метод≥в, взаЇмод≥¤ ¤ких забезпечуЇ ефективне функц≥онуванн¤ системи безпеки.
Ќј” ј Ѕ≈«ѕ≈ ќ«Ќј¬—“¬ќ Ц це сусп≥льна м≥ждисципл≥нарна наука, ¤ка досл≥джуЇ загальн≥ та специф≥чн≥ обТЇктивн≥ законом≥рност≥ орган≥зац≥њ та функц≥онуванн¤ систем безпеки ≥ виробл¤Ї на п≥дстав≥ њх п≥знанн¤ загальн≥ теоретичн≥ положенн¤, спр¤мован≥ на п≥двищенн¤ ефективност≥ њх функц≥онуванн¤. «м≥ст науки безпекознавства обумовлений комплексн≥стю самого феномена безпеки, ступенем його досл≥дженн¤ ≥ розробленост≥ ≥ншими науками. ѕри чому м≥ждисципл≥нарний характер, ¤к ми наголошували, не Ї сумою окремих положень тих чи ≥нших наук, присв¤чених розробленню ≥ вивченню феномена безпеки. ћ≥ждисципл≥нарний характер даноњ науки в≥дображаЇтьс¤ в њњ зм≥ст≥ ≥ зумовлюЇ необх≥дн≥сть у виведенн≥ загальних законом≥рностей стосовно безпеки, а також виокремленн≥ дек≥лькох основних аспект≥в, серед ¤ких: соц≥ально-правовий, орган≥зац≥йно-управл≥нський, науково-техн≥чний, психолог≥чний, синергетичний. —оц≥ально-правовий аспект передбачаЇ визначенн¤ ц≥лей, ¤к≥ сто¤ть перед системами безпеки, напр¤м≥в та метод≥в дос¤гненн¤ мети. ¬ажливу роль в≥д≥граЇ право, ¤ке виступаЇ регул¤тором сусп≥льних в≥дносин у сфер≥ безпеки. ” даному випадку право виступаЇ засобом, ≥нструментом, ¤кий забезпечуЇ реал≥зац≥ю закон≥в та ≥нших п≥дзаконних нормативно-правових акт≥в у процес≥ забезпеченн¤ безпеки. ƒуал≥зм феномена безпеки знаходить св≥й ви¤в у тому, що, з одного боку, вона виступаЇ ¤к насл≥док реал≥зац≥њ норм права, а з ≥ншого Ц руш≥йною силою правотворчоњ д≥¤льност≥. ќрган≥зац≥йно-управл≥нський аспект пол¤гаЇ у тому, що ефективним засобом забезпеченн¤ безпеки Ї система безпеки, тому важливим ≥ актуальним Ї розробленн¤ ≥ використанн¤ вже ≥снуючих знань щодо орган≥зац≥њ управл≥нн¤ даними системами. Ќауково-техн≥чний аспект Ї також необх≥дним, тому що у його рамках розробл¤ютьс¤ проблеми, ¤к≥ не Ї предметом вив-ченн¤ ≥нших галузей знань, а становл¤ть власну предметну сфе-ру безпекознавства. јнал≥зуютьс¤ орган≥зац≥йна та функц≥о-нальна структури систем безпеки, ≥нформац≥йно-анал≥тичне забезпеченн¤ безпеки, теор≥¤ та практика конкурентноњ розв≥д-ки ≥ контррозв≥дки, наукова орган≥зац≥¤ прац≥ тощо. ѕсихолог≥чний аспект Ї необх≥дним з огл¤ду на ту обставину, що системи безпеки створюютьс¤ людьми ≥ дл¤ людей. ѕоложенн¤ психолог≥њ використовуютьс¤ безпекознавством п≥д час досл≥дженн¤ проблем, повТ¤заних ≥з впливом чинник≥в р≥зного характеру на людину в процес≥ забезпеченн¤ безпеки, формуванн¤м м≥жособист≥сних в≥дносин, своЇчасного ви¤вленн¤ та ≥дентиф≥кац≥њ конфл≥ктогенних джерел з наступною њх нейтрал≥зац≥Їю, з вивченн¤м ст≥йкост≥ менеджер≥в безпеки в умовах системноњ дестаб≥л≥зац≥њ безпеки, п≥двищенн¤м њх креативност≥, виробленню навичок рольовоњ повед≥нки тощо. —инергетичний аспект безпекознавства пол¤гаЇ у тому, що системи безпеки вважаютьс¤ в≥дкритими динам≥чними нел≥н≥йними системами, тобто такими, в ¤к≥ потенц≥йно закладено механ≥зм самоорган≥зац≥њ. —инергетика надаЇ можливост≥ не лише щодо констатуванн¤ про на¤вн≥сть або в≥дсутн≥сть у систем≥ такого механ≥зму, а й визначаЇ шл¤хи передбаченн¤ подальшого руху системи у точках б≥фуркац≥њ, а також розробл¤Ї методики управл≥нн¤ флуктуац≥¤ми. ќкр≥м цього, генеза систем безпеки розгл¤даЇтьс¤ кр≥зь атрактивн≥ потенц≥њ, ¤к≥ Ї ≥манентними складним нел≥н≥йним динам≥чним системам. ѕевна р≥ч, що безпекознавство зараз переживаЇ час становленн¤, тому не Ї дивиною запереченн¤ його ≥снуванн¤. ¬одночас, ураховуючи загальний напр¤м щодо антропоген≥зац≥њ науки, ц≥лком очевидним Ї той факт, що безпекознавство, в≥дкриваЇ широк≥ можливост≥ до п≥знанн¤ найпотаЇмн≥ших ≥ складних ¤к дл¤ розум≥нн¤, так ≥ дл¤ вивченн¤ проблем Ц проблем природи (генези та еволюц≥њ) безпеки. ” даному контекст≥ доц≥льно проанал≥зувати р≥зн≥ погл¤ди щодо зм≥сту науки безпекознавства та њњ структури. ƒе¤к≥ досл≥дники вважають, що доц≥льне ≥снуванн¤ загальноњ теор≥њ безпеки, ≥нш≥ стверджують, що Ї наука безпекознавство, зокрема ц¤ позиц≥¤ вперше репрезентована мною широкому загалу у даному пос≥бнику, трет≥ вважають, що Ї система наук про безпеку, четверт≥ переконан≥, що достатньо ≥снуванн¤ вже ≥снуючоњ теор≥њ безпеки життЇд≥¤льност≥. ƒл¤ обірунтуванн¤ нашоњ позиц≥њ наведемо де¤к≥ аргументи. ѕо-перше, зм≥ст науки безпекознавства складаЇ система знань про безпеку, ¤ка включаЇ р≥зноман≥тн≥ теор≥њ, принципи, пон¤тт¤, категор≥њ, сформульован≥ в результат≥ досл≥дженн¤ обТЇктивних законом≥рностей безпеки. ѕо-друге, до зм≥сту науки безпекознавства належить система обірунтованих нею постулат≥в та акс≥ом дл¤ прикладних наук, а також практичних рекомендац≥й по удосконаленню процесу забезпеченн¤ безпеки. ѕо-третЇ, до науки безпекознавства вход¤ть де¤к≥ загальн≥ законом≥рност≥, ¤к≥ не Ї предметом жодноњ ≥ншоњ науки. —учасне безпекознавство Ї фундаментом, методолог≥чною основою ≥нших наук про безпеку, тому, що у н≥й розкриваЇтьс¤ суть самого безпекознавства, його методолог≥¤, окреслюЇтьс¤ базовий концептуальний пон¤т≥йно-категор≥йний апарат, визначаютьс¤ вих≥дн≥ положенн¤ щодо ≥дентиф≥кац≥њ загроз, критер≥њ та показники системного ураженн¤, методолог≥¤ управл≥нн¤ самоорган≥зац≥йними системами. «агальну структуру наук про безпеку можна представити таким чином.
1. «агальнотеоретичн≥ науки:
безпекознавство ≥ синергетика.
2. √алузев≥ безпекознавч≥ науки:
менеджмент безпеки, аудит безпеки, ≥стор≥¤ вчень про безпеку, ф≥нансова безпека, економ≥чна безпека, ≥нформац≥йна безпека, науково-технолог≥чна безпека, психолог≥чна безпека, безпека п≥дприЇмництва, сусп≥льна безпека, особиста безпека, орган≥зац≥¤ служб безпеки. 3. ћ≥жгалузев≥ безпекознавч≥ науки:
нац≥ональна безпека, теор≥¤ систем, теор≥¤ ≥нформац≥њ, управл≥нн¤ безпекою. 4. —пец≥альн≥ науки:
психолог≥¤ безпеки, етика безпеки, конкурентна розв≥дка, протид≥¤ недобро¤к≥сн≥й конкуренц≥њ (контррозв≥дка), безпекознавча глобал≥стика. 5. ѕрикладн≥ науки:
д≥ловодство, психометр≥¤, соц≥ометр≥¤, криптограф≥¤.
™ й ≥нш≥ думки щодо структури знань про безпеку, ¤к≥ наведен≥ нижче.
1. «нанн¤ про людину ¤к субТЇкта забезпеченн¤ безпеки Ц знанн¤ про м≥сце людини в процес≥ управл≥нн¤ процесами безпеки.
2. «нанн¤ про людину ¤к обТЇкта безпеки Ц знанн¤ про формуванн¤, розвиток та функц≥онуванн¤ обТЇкта безпеки, основн≥ напр¤ми його оптим≥зац≥њ, коло чинник≥в, що впливають на нього.
3. «нанн¤ про в≥дносини м≥ж субТЇктом та обТЇктом Ц в≥домост≥ про структуру систем безпеки, методи њњ розробленн¤, розвиток та функц≥онуванн¤ даних структур.
4. «нанн¤ про безпеку Ц знанн¤ про методолог≥ю забезпеченн¤ безпеки.
5. «нанн¤ про психолог≥ю безпеки Ц знанн¤ людини про свою психолог≥чну ст≥йк≥сть в екстремальних умовах, здатн≥сть менеджера з безпеки до креативност≥, волод≥нн¤ навичками рольовоњ повед≥нки.
6. «нанн¤ про юридичн≥ основи безпеки. ѕраво обТЇднуЇ р≥зн≥ сторони безпеки, регламентуЇ та впор¤дковуЇ њњ. ѕравов≥ р≥шенн¤ розрахован≥ на неодноразове њх використанн¤. ѕраво Ї, з одного боку, регул¤тором в≥дносин у сфер≥ безпеки, а з ≥ншо-го Ц даЇ можлив≥сть зд≥йснювати ефективний контроль за су-бТЇктами безпеки, обмежувати процес забезпеченн¤ безпеки правовими рамками.
7. «нанн¤ про синергетичн≥ основи безпеки Ц знанн¤ про суть самоорган≥зац≥йних процес≥в ≥ можлив≥сть ефективного управл≥нн¤ ними. Ќаведен≥ вар≥анти структури науки безпекознавства св≥д- чать про њњ м≥ждисципл≥нарний характер, обумовлений складн≥стю та багатогранн≥стю самого феномена безпеки. —аме це зумовлюЇ ¤кнайширшу взаЇмод≥ю безпекознавства ≥з такими науками, ¤к: ф≥лософ≥¤, право, психолог≥¤, управл≥нн¤, синергетика, менеджмент тощо. ќсновн≥ завданн¤, ¤к≥ повинна вир≥шувати наука безпекознавства, можуть бути згрупован≥ таким чином:
? функц≥онально-орган≥зац≥йн≥ Ц спр¤мован≥ на створенн¤ найефективн≥ших систем безпеки;
? ресурсн≥ Ц повТ¤зан≥ з в≥дпов≥дним матер≥ально-техн≥чним та ≥ншими видами забезпеченн¤ систем безпеки;
? методичн≥ Ц передбачають розробленн¤ б≥льш досконалих способ≥в та прийом≥в п≥дготовки ≥ прийн¤тт¤ р≥шень у сфер≥ безпеки;
? технолог≥чн≥ Ц нац≥лен≥ на оптим≥зац≥ю процесу функц≥онуванн¤ систем безпеки на вс≥х етапах розвитку. ¬ир≥шуючи так≥ завданн¤, наука безпекознавства розгл¤даЇ обТЇкти досл≥дженн¤ в динам≥ц≥ ≥ шукаЇ шл¤хи подальшого розвитку та вдосконаленн¤ систем, визначаЇ правила ≥ принципи њх найб≥льш ефективноњ д≥¤льност≥.
